Die SchritteKlein ist, mein Kind, dein erster Schritt, Klein wird dein letzter sein. Den ersten gehn Vater und Mutter mit, Den letzten gehst du allein. Sei's um ein Jahr, dann gehst du, Kind, Viel Schritte unbewacht, Wer weiss, was das dann f"ur Schritte sind Im Licht und in der Nacht? Geh K"uhnen Schritt, tu tapfren Tritt, Gross ist die Welt und dein. Wir werden, mein Kind, nach dem letzten Schritt Wieder beisammen sein. Albrecht Goes |
КрокиДрібний, дитя, твій перший крочок, й останнього зробиш малого. За ручки триматимуть батьки ще рочок, в кінці -- поблизу нікого. Ступай прямо й гордо, мов до престолу, в великі, твої, світи. А по останнім твоїм кроці знову з'єднаємось я і ти. Кембрідж, 7 серпня 2000 |
Ich liebe dichIch liebe dich, weil ich dich lieben muss; Ich liebe dich, weil ich nicht anders kann; Ich liebe dich nach einem Himmelsschluss; Ich liebe dich durch einen Zauberbann. Dich lieb' ich wie die Rose ihren Strauch; Dich lieb' ich wie die Sonne ihren Schein; Dich lieb' ich, weil du bist mein Lebenshauch; Dich lieb' ich, weil dich lieben ist mein Sein. Friedrich R"uckert |
Люблю тебеЛюблю тебе, бо я тебе любити мушу. Люблю тебе, бо іншого не вмію. Люблю тебе, хай і загублю душу. Люблю тебе, без права на надію. Люблю, як сонeчко коха світання. Люблю, як ту троянду -- чагарник. Люблю, бо ти даєш мені дихання. Люблю, щоб сенс життя не зник. Кембрідж, 7 серпня 2000 |
Die Wahrheit ist im WeinDie Wahrheit ist im Wein. Das heisst: In unsern Tagen Muss einer betrunken sein, Um lust zu haben, die Wahrheit zu sagen. Friedrich R"uckert |
Шукай правду в виніШукай правду в вині. Тобто, в наші дні треба бути п'яним, щоб казати правду р'яно. Кембрідж, 7 серпня 2000 |
Kleiner KnabeDer kleine Knabe sitzt auf der Mutter Schosse, Der kleine Knabe h"alt eine Aster in H"anden. Er staunt mit kristallenen Augen ins Blaue, Grosse; Welt "uberf"allt ihn von allen Ecken und Enden. Seine F"usse haben den Boden noch nie ber"uhrt, Seine H"ande ahnen noch nichts vom Schwert. Er geht wie vom Wind sanft durch die L"ufte gef"uhrt. Er hat noch nichts als Milch und Schlummer begehrt. Ina Seidel |
Мале хлоп'яМале хлоп'я на руках матері сидить. Мале жлоп'я тримає в ручках айстру. Криштальні оченята вдивляються в блакить: світ з всіх куточків сипеться як з тайстри. Ніжки його ще не торкалися каменів. Ручки його ще не пізнали тягаря. Він йде, мов стиха вітр його повів. І все що він жадав -- це молоко й спання. Кембрідж, 8 серпня 2000 |
Die Mutter spricht zu ihrem KindDu bist Wesen, ich bin Raum, Du die Frucht und ich der Baum. Kind, in deine ersten L"uste Senk ich meine braunen Br"uste Und mein Bild in deinen ersten Traum. Du wirst jung, ich weerde alt, Vogel du mir, ich dein Wald; Liebe Stimme, singe, singe, Echo bin ich, und ich klinge Heute noch -- wer weiss, ich schweige bald. Du wirst gross, ich werde klein, Grosse Tr"a ume warten dein -- Doch f"ur deine neuen L"uste Suchst du nicht der Mutter Br"uste, In der Kammer schlaf ich dann allein, Dunkel wird der Wald und stille sein. Albrecht Goes |
Мати -- дитиніТи є зміст, а я твій світ, я -- той кущ, кого ти цвіт. І твоїм хотінням, рідний, груди віддаю дорідні, і мій образ -- в твоїх мрій політ. Станеш молодим, мені -- старіти. Пташка ти мені, тобі я віти. Любий голосок, звучи, звучи, ехо я твоє, що нині не мовчить, та хто зна, чи довго ще бриніти? Виростеш, я ж помалію, по свою, підеш, велику мрію. Та для нових прагнень чи ідей не шукаєш матері грудей. В келії самотньо посивію -- тихо, темно в лісі, тільки вітер віє. Кембрідж, 10 серпня 2000 |
Die NachtblumeNacht ist wie ein stilles Meer, Lust und Leid und Liebesklagen Kommen so verworren her In dem linden Wellenschlagen. W"unsche wie die Wolken sind, Schiffen durch die Stillen R"aume, Wer erkennt im lauen Wind, Obs Gedanken oder Tr"aume? - Schiel"s ich nun auch Herz und Mund, Die so gern den Sternen klagen: Leise doch im Herzensgrund Bleibt das linde Wellenschlagen. Joseph von Eichendorff |
На березі ночіНіч, немов те тихе море; шал кохання, будней скрип, і страждання, й навіть горе заглушають хвилі лип. І бажання, як ті хмарки, злегка теплий вітр навіє. Попливуть в захмарні замки нашії думки й мрії. Так тихо на серці й в душі під зграйками зірок-риб. І лише в сердечній глуші шепочуть хвилі лип. Кембрідж, 13 серпня 2000 |
In der FremdeAus der Heimat hinter der Blitzen rot Da kommen die Wolken her, Aber Vater und Mutter sind lange tot, Es kennt mich dort keiner mehr. Wie bald, wie bal kommt die stille Zeit, Da ruhe ich auch, und "uber mir Rauschet die stille Waldeinsamkeit Und keiner kennt mich auch hier. Joseph von Eichenforff |
На чужиніЗ вітчизни, крізь блискавок літ, хмарини вітр сюди жене. Та вже покинули батьки цей світ, і там ніхто не знає вже мене. Та небо розпогоджується літньо, я спочиваю в травах рут. шепоче наді мною ліс самітньо ніхто не зна мене і тут. Кембрідж, 6 вересня 2000 |
Die SorglichenIm Fr"uhling, als der M"arzwind ging, Als jeder Zweig voll Knospen hing, Da fragten sie mit Zagen: Was wird der Sommer sagen? Und als das Korn in F"ulle stand, In lauter Sonne briet das Land, Da seufzten sie und schwiegen: Bald wird der Herbstwind fliegen. Der Herbstwind blies die B"aume an Und lie"s auch nicht ein Blatt daran. Sie sahn sich an: Dahinter Kommt nun der b"ose Winter. Das war nicht eben falsch gedacht, Der Winter kam auch "uber Nacht. Die armen, armen Leute, Was sorgen sie nur heute? Sie sitzen hinterm Ofen still Und warten, obs nicht tauen will, Und bangen sich und sorgen Um morgen. Gustav Falke |
Заклопотані людиВвесні, як березневий вітер віє, як гілля повне бруньок мліє, питаються вони з тривогою, що дасть грядуще літо дому їх. Та ось вже колос налився зерном, сонце землю огортає теплом, а вони все зітхають й мовчать: скоро осінні вітри налетять. Вже осінь обдува дерева стало, аж жодного листочка не зостало. Подивляться вони на ці діла: ох і сурова буде в нас зима! І дійсно, вийшли ті слова пророчі: нагрянула зима одної ночі. Ой бідні і нещасні люди, а що вони тепер робити будуть? Сидять при вогнищі тихесенько вони, чекають, чи не тане -- знак весни. Й тривожаться про те все, що день майбутній їм несе. Кембрідж, 9 вересня 2000 |
Kleines Gl"uckSie geht in aller Fr"uhe, Noch eh die D"ammrung schwand, Den Weg zur Tagesm"uhe Im "armstem Gewand; Die dunklen Nebel feuchten Noch in der Stra"se dicht, Sonst s"ahe man beleuchten Ein L"acheln ihr Gesicht; Die G"otter m"ogen wissen, Warum sie heimlich lacht -- Es wei"s es nur das Kissen, Was ihr getr"aumt heut nacht. Hermann Lingg |
Маленьке щастяВона ішла глибоким ранком, що сутінки йому подруги, зодягненая в бідну дранку на денного труда потуги. Густий туман на вулиці сирів ніхто й не зауважив теє диво, як легким посміхом без слів Її обличчя освітило. Боги нехай гадають, чом зоріє в її душі ця щастя свічка, лиш знає подушка про тії мрії, що їй у снах принесла нічка. Кембрідж, 10 вересня 2000 |
HerbsttagHerr: es ist Zeit. Der Sommer war sehr gro"s. Leg deinen Schatten auf die Sonnenuhren, und auf den Fluren la"s die Winde los. Befiehl den letzten Fr"uchten voll zu sein; gib ihnen noch zwei s"udlichere Tage, dr"ange sie zur Vollendung hin und jage die letzte S"u"se in den schweren Wein. Wer jutzt kein Haus has, baut sich keines mehr. Wer jutzt allein ist, wird es lange bleiben, wird wachen, lesen, lange Breige schreiben und wird in in den Alleen hin und her unruhig wandern, wenn die Bl"atter treiben. Reiner Maria Rilke |
Осінній деньГосподь, вже час. Вже літа вдоволі. Годинник сонячний накрий тінями, а над полями дай ти вітрам волю. Останнім овочам налитись накажи, пошли їй пару літніх днів на те, щоб вдосконалились, і зажени останню солоднечу у вино тяжке. Хто не має дому, не звести вже його. хто є сам, тому ще довго так іти, вставати, читати, писати довгі листи, в неспокої бродити по алеям, бо убого безрідне листя вітр несе в світи. Кембрідж, 10 вересня 2000 |
Der VorhangEin Vorhang h"angt vorm Heiligtume, Gestickt mit bunten Bildern Von Tier und Planze, Stern und Blume, Die Gottes Gr"o"se schildern. Die Andacht knieet anzubeten Vor diesen reichen Falten, Ein Lichtstrahl hinter den Tapeten Verkl"aret die Gestalten. Ich neige mich zum tiefsten Saume, Und k"u"s ihm nur mit Beben; Mir F"allt micht ein im k"uhnsten Traume, Den Vorhang wegzuheben. Friedrich R"uckert |
ЗавісаПеред святилищем висить завіса, на ній узорами провелись тварини й трави, небеса і ліси, щоб затулити Бога велич. Побожність впала на коліна молитися на образи промінчик, тонкий як шпарина, привідкриває обриси. До самої кайми я уклікаю, тремчу, але її цілую. Завісу відхилити, відганяю я гарячково думку тую. Кембрідж, 11 вересня 2000 |
Du bist ein wunderlicher Mann,``Du bist ein wunderlicher Mann, Warum verstummst du vor diesem Gesicht?'' Was ich nicht loben kann, Davon Sprech ich nicht. Goethe |
Чому, ти дивний чоловік-- Чому, ти дивний чоловік, перед обличчям цим замовк? -- Як слів хвали знайти не зміг, то вішаю на язика замок. Кембрідж, 12 вересня 2000 |
Ich und duWir Tr"aumten voneinander Und sind davon erwacht, Wir leben, um uns zu lieben, Und sinken zur"uck in die Nacht. Du tratst aus meinem Traume, Aus deinem trat ich hervor, Wir sterben, wenn sich Eines Im Anders ganz verlor. Auf einer lilie zittern Zwei Tropfen, rein und rund, Zerflie"sen in Eins und rollen Hinab in des Kelches Grund. Friedrich Hebbel |
Ти і яМріємо одне про друге ми не можем зклепити віч. Живемо лиш думками любими. І знову поринаєм в ніч. З моїх марень -- прийшла ти, твої -- це життя моє. Нам настане час вмирати, як забудемо про це. Дві краплі, округлі мов мячик, злилися в одно, вони покотились тремтячи на чашечки лілії дно. Кембрідж, 13 вересня 2000 |
AbendsAuf meinem Scho"se sitzet nun Und ruht der kleine Mann; Mich schauen aus der D"ammerung Die zarten Augen an. Er spielt nicht mehr, er ist bei mir, Will nirgend anders sein. Die kleine Seele tritt heraus Und will zu mir hinein. Theodor Storm |
ВечоромМаленький чоловічок на колінах моїх сидить й вовтузиться несміло. Мене оглядають з присмерку поволі два оченята милих. Вже більш не бавиться, бо він зі мною, й ніде інше він не буде. Душа дитяча вибирається на волю і проситься у мої груди. Кембрідж, 14 вересня 2000 |
KindheitsgartenAls ich dein war, Wei"st du es noch? Als mir das Haar Nach deinem Odem roch, Tauig und na"s Voll deiner Tr"anen hing, Als mir dein Gras Noch bis zur Schulter ging, Als meine Hand, Braum und klein wie ein Tier, Aufwarf den Sand, W"uhlte zum Herzen dir -- Wei"st du es noch? Rund war mein Knie, Von deinen Rinden zerissen... And, du -- ich wei"s -- aber wie Solltest du wissen -- Ina Seidel |
Сад дитинстваТвоєю була я колись. Чи памятаєш ти? У косу назавжди вплелись пахтіння саду, та душа, що опадала мов роса, на дівчинку, якій рости, яка мов теє мишеня сховалася в траві густій: пісок жбурляє рученя -- шукає заповітного, Її коліна навкруги подряпані корою й вітами... Я памятаю кожну мить -- чи в тобі згадка ще жервить? Кембрідж, 16 вересня 2000 |
Trunken m"ussen wir alle seinTrunken m"ussen wir alle sein! Jugend ist Trunkenheit ohne Wein; Trink sich das Alter wieder zur Jugend, So ist es wundervolle Tugend. F"ur Sorgen sorgt das liebe Leben, Und Sorgenbrecher sind die Reben. Goethe |
Пити треба, і пити до дна!Пити треба, й пити до дна! Юність п'яніє і без вина, вік за юність п'є келиха - доброчесність це велика. Життя -- це клопотів гора від них рятує нас лоза. Кембрідж, 20 вересня 2000 |
Im AlterWie wird nun alles so stille wieder! So war mirs oft in der Kinderzeit, Die B"ache gehen rauschend nider Durch die d"ammernde Einsamkeit, Kaum noch h"ort man einen Hirten singen, Aus allen D"orfern, Schluchten weit Die Abendglocken her"uberklingen, Versunken nun mit Lust und Leid Die Taler, die noch einmal blitzen, Nur hinter dem stillen Walde weit Noch Abendr"ote an den Bergesspitzen, Wie Morgenrot der Ewigkeit. Joseph von Eichendorff |
Старість. Вечір.Все так разом тихо стало, як в дитинстві часто було, плинуть потічки помало крізь самотність, що заснула. Вівчаря спів ледве чути. А із сел, за тою прірвою, линуть дальніх звонів звуки тугою налиті рівною. А за лісом по долинах видно багряну печатку; блище захід на вершинах -- відсвіт вічності початку. Кембрідж, 24 вересня 2000 |
SeptembermorgenIn Nebel ruhet noch die Welt, Noch tr"aumen Wald und Wiesen: Bald siehst du, wenn der Schleier f"allt, Den blauen Himmel unverstellt, Herbstkr"aftig die ged"ampfte Welt In warmem Golde Flie"sen. Eduard M"orike |
Вересневий ранокСвіт покоїться в блакиті, ще зелені доли і ліса. Та коли вуалею повиті посивіють чисті небеса, там осінняя вільготная краса: світ пливе крізь золотії миті. Кембрідж, 25 вересня 2000 |
FeldeinsamkeitIch ruhe still im hohen, gr"unen Gras Und sende lange meinen Blick nach oben, Vom Grillen rings umschwirrt ohn Unterla"s, Von Himmelsbl"aue wundersam umwoben. Und sch"one, wei"se Wolken ziehn dahin Durchs tiefe Blau, wie sch"one stille Tr"aume: Mir ist, als ob ich l"angst gestorben bin, Und ziehe selig mit durch ew'ge R"aume. Hermann Allmers |
В чистому поліЯ ліг спочити в затишку трави, на світ дивлюсь з світогляду жука, навкруг мене стрибають цвіркуни й блакить небес розлилась мов ріка. По ній хмаринки білії пливуть -- то марень путь. А ти, ти не тужи, душа моя, забудь земную суть й полинь услід, до вічної межи. Кембрідж, 27 вересня 2000 |
"Uberlass es der ZeitErscheint dir etwas unerh"ort, Bist du tiefsten Herzens emp"ort, B"aume nich auf, versuchs nicht mit Streit, Ber"uhr es nicht, "uberla"s es der Zeit. Am ersten Tag wirst du feige dich schelten, Am zweiten l"a"st du dein Schweigen schon gelten, Am dritten has du's "uberwunden; Alles ist wichtig nur auf Stunden, "Ager ist Zehrer und Lebensvergifter, Ziet ist Balsam und Friedensstifter. Theodor Fontane |
Хай час розсудитьЯкщо з тобою повелись жахливо, мов в саме серце устромили шило, ти не бунтуй, не бийся в сказ садна не дотикай, дай часу час. В день перший клястимеш усіх безбожно, на другий мовчки вже терпіти можна, У третій вже й пройшло усе: образа дробиться, як час її несе. Бо гнів -- то недуг і отрута, а час -- бальзам й цілюща рута. Кембрідж, 28 вересня 2000 |
Aus den KindertotenliedernOft denk ich, sie sind nur ausgegangen, Bald werden sie wieder nach Haus gelangen, Der Tag isch sch"on, o sei nicht bang, Sie machen nur einen weitern Gang. Jawohl, sie sind nur ausgegangen, Und werden jetzt nach Haus gelangen, O sei nicht bang, der Tag is sch"on, Sie machen den Gang zu jenen H"ohn. Sie sind uns nur vorausgegangen, Und werden nicht hier nach Haus verlangen, Wir holen sie ein auf jenen H"ohn Im Sonnenschein, der Tag is sch"on. Friedrich R"uckert |
Маленька сиротаЗдається, просто вийшли на хвилину, і скоро вернуться додому, у родину. Який весняний день, не бійся ти, до потічка надумались вони піти. Їх ще нема, годинник б'є годину, лелеки відлітають у чужину. Не жди ти їх. В такий прощальний день вони заслухались тужних пісень. Їх слід давно замело в хуртовину, та я до них ось-ось полину. Не квили ти, не три ти свої очі я їх зустріну в день урочий. Кембрідж, 3 жовтня 2000 |
Auf die Sixtinische MadonnaDie tr"agt zur Welt ihn: und er schaut entsetzt in ihrer Greu'l chaotische Verwirrung, in ihrer Tobens wilde Raserei, in ihres Treibens nie geheilte Torheit, in ihrer Qualen nie gestillten Schmerz -- entsetzt: doch strahlet Ruh und Zuversicht und Siegesglanz sein Aug', verk"undigend schon der Erl"osung ewige Gewi"sheit. Arthur Schopenhauer |
Сікстинська МадоннaНесе Його у світ: він cпогляда лякливо землі анатему, із хаоса місиво, де гвалту лють. Де милосердя ледве тліє, і натовп сліпо скаженіє, як кров проллють. Де передсмерття не бува без муки. Так, ляк в очах, за хустя ухопились руки. Але й щось більше пломенить, нам прорікає любов народжену у мить, що вічності долає. Кембрідж, 24 грудня 2000 |
KinderSind so kleine H"ande winzige Finger dran. Darf man nie drauf schlagen die zerbrechen dann. Sind so kleine F"u"se mit so kleinen Zehn. Darf man nie drauf treten k"onn sie sonst nicht gehn. Sind so kleine Ohren scharf, und ihr erlaubt. Darf man nie zerbr"ullen werden davon taub. Sind so kleine M"under sprechen alles aus. Darf man nie verbieten kommt sonst nichts mehr raus. Sind so klare Augen die noch alles sehn. Darf man nie verbinden k"onn' sie nichts verstehn. Sind so kleine Seelen offen und ganz frei. Darf man niemals qu"alen gehn kaputt dabei. Ist so'n kleines R"uckrat sieht man fast noch nicht. Darf man niemals beugen weil es sonst zerbricht. Grade, klare Menschen w"ar'n ein sch"ones Ziel. Leute ohne R"uckrat hab'n wir schon zuviel. Bettina Wegner |
Ті маленькі ручкиСабіні Г.Ті маленькі ручки, перстики ще менші. Їм не можна взбучки - переб'ються нерви. Ті тендітні ніжки, й пальчиків десяток, як наступиш спішно - можуть і не встати. Ті маленькі вушка, витонченно зшито. Не горлай натужно, можна й оглушити. Той гарненький ротик, БіБіСі зі стажем. Не воюйте проти, бо вже ніц не скаже. Чисті оченята зиркають довкола. Їх не затуляти, бо життя це школа. Ті маленькі душі - радощів палати. Тільки їх не мучте - щоб не поламати. Є й такий хребетик, як деревця віти, ти не гни в лабетах, щоб не заломити. Ставні, прямі люди, було би прекрасно. Та калік повсюди бачиш повсякчасно. Кембрідж, 25 грудня 2000 |
Erscheinung des HerrnEin Stern ist aufgegangen, ein Stern aus Jakobs Haus; drei Weise sahn ihn prangen; drei K"on'ge zogen aus. Zu schauen sie begehrten das Kindlein wert und hold, und Weihrauch sie bescherten und Myrrhe ihm und Gold. Weihrauch dem Gotteserben, dem K"onigskinde Gold, die Myrrhe ihm, der sterben f"ur uns am Kreuze wollt'. Dank, da"s du uns berufen aus tiefer, tiefer Nacht zu deines Thrones Stufen, zu deines Lichtes Pracht! La"s alle V"olker sehen hell leuchtend deinen Stern, ihn sehen und verstehen und finden ihren Herrn! Guido Maria Dreves |
Явлення ГосподнєЗоря зійшла на небозводі, зоря із Якова родини. Узріли це три мудреці на сході, царі три вирушили на гостини. Подались в путь, щоб привітати дитятко, щоб віддати шану, узявши, як поклону даток, і мирта, й злота, і ладану. Ладан -- грядущому говільнику народа, а зoлото -- нащадкові царя. Мирт -- для спасителя, що згодом на хрест піде за нашеє життя. Спасибі Боже, що покликав ти нас із темноти ночей, до Твого трона блиску близько до світу світла од Твоїх очей! Зроби, щоб люди всі прозріли, як світ зорі досягне їхні лиця. Її побачивши, те диво зрозуміли та поклонитися пішли Владиці. Кембрідж, 25 грудня 2000 |
Die Sternseherin LiseIch sehe oft um Mitternacht, wenn ich mein Werk getan und niemand mehr im Hause wacht, die Stern' am Himmel an. Sie gehn da, hin und her zerstreut, als L"ammer auf der Flur, in Rudeln auch und aufgereiht wie Perlen an der Schnur. Und funkeln alle weit und breit und funkeln rein und sch"on; ich seh' die gro"se Herrlichkeit und kann mich satt nicht sehn... Dann saget unterm Himmelszelt mein Herz mir in der Brust: ``Es gibt was Bessers in der Welt als all ihr Schmerz und Lust.'' Ich werf' mich auf mein Lager hin und liege lange wach und suche es in meinem Sinn; und sehne mich darnach. Matthias Claudius |
Люблю дивитись опівночіЛюблю дивитись опівночі, коли усі довкола сплять і мій кінчився час робочий, як зорі по небу летять. Як розбрелися погулять, мов ті овечки по долині, одні гуртом, а інші в ряд, мов ті бусинки на шнурині. І сяють на весь божий світ, і сяють в чистоті ночей. Мене зачарував їх цвіт, не відвести мені очей... Під тим шатром із перлів-точок у грудях серце промовля: ``Вміщає ще й небес шматочок крім болі й пристрастів земля''. Лягаю в ліжко, та заснути ще довго не дано: у себе шукаю, прагну я відчути криштальний клаптик неба. Кембрідж, 26 грудня 2000 |
O du fr"ohliche, o du seligeO du fr"ohliche, o du selige gnadenbringende Weihnachtszeit! Welt ging verloren, Christ ist geboren: Freue, freue dich, o Christenheit! O du fr"ohliche, o du selige gnadenbringende Weihnachtszeit! Christ ist erschienen, uns zu vers"uhnen: Freue, freue dich, o Christenheit! O du fr"ohliche, o du selige gnadenbringende Weihnachtszeit! Himmlische Heere jauchzen dir Ehre: Freue, freue dich, o Christenheit! Johann Daniel Falk |
О чиста, праведна й врочистаО чиста, праведна й врочиста Зоря Різдвяна сяє всюди. Світ заблудився, Та Христос родився: хай торжествують добрі люди! О чиста, праведна й врочиста Зоря Різдвяна сяє всюди. Явився людові Ісус, нас рятувати від спокус: хай торжествують добрі люди! О чиста, праведна й врочиста Зоря Різдвяна сяє всюди. Уся небесна рать вінчує благодять: хай торжествують добрі люди! Кембрідж, 27 грудня 2000 |
Der s"usse SchlafDas Kind war schlafen gegangen, still ward es auf Flur und Treppen. Se schlufte und rauschte zur T"ure hinaus, Pantoffeln und seidene Schleppen, dazwischen war es wie Hufgestampf und silberne Gl"ockchen zu h"oren... Denn die M"archen mu"sten all hinaus, um den s"u"sen Schlaf nicht zu st"oren. Der s"u"se Schlaf kam so leise herein "uber heimliche Schwellen und Stufen, der s"u"se Schlaf nahm das Kind bei der Hand und hat es bei Namen gerufen. Er wu"ste von Drachen und Zergen nichts und von K"onigss"ohnen und Riesen -- nur den Mondschein lie"s er zum Fenster herein und den Duft von den bl"uhenden Wiesen. Ina Seidel |
Солодкий сонДитя моє пішло вже спати, затихло в покоях й на сходах. Прочовгало щось по кімнаті за двері, та й шурхнуло шовком. При цьому -- мов пристук копитцем та й срібні дзвіночки заграли: казки випроваджують звідси, щоб солоду сну не лякали. Таємними порогами та сходами солодкий сон виходить наперед, дитяче ім'я промовляє пошепки, дитячу ручку ніжно так бере. Не допускає карликів чи велетів, чи навіть принців, Короля синів. Лиш місячному світлу велено оберігати світ дитячих снів. Кембрідж, 10 січня 2001 |
Alles, was geschiehtAlles, was geschieht, Ist nur Leid und Lied. Gott spielt auf der Harfe Trost sich zu. Welle f"allt and steigt. Ach, wie bald schon neigt sich dein Haupt in Tod. Dann l"achle du. Klabund |
Подій пройшла юрбаПодій пройшла юрба, все -- смуток і журба. На арфі спокій бог плете потрохи. Хвиль злет й падіння. Вже смерті видіння у тебе на лобі. Посмійся попробуй. Кембрідж, 10 січня 2001 |
ElternliedKinder laufen fort. Lang her kann's noch gar nicht sein, kamen sie zur T"ur herein, sa"sen zwistiglich vereint alle um den Tisch. Kinder laufen fort. Und es ist schon lange her. Schlechtes Zeugnis kommt nicht mehr, Stunden "Argers, Stunden schwer: Scharlach, Diphterie! Kinder laufen fort. S"ohne hangen Weibern an. T"ochter haben ihren Mann. Briege kommen, dann und wann, nur auf einen Sprung. Kinder laufen fort. Etwas nehmen sie doch mit. Wir sind "armer, sie sind quitt. Und die Uhr geht Schritt f"ur Schritt um den leeren Tisch. Franz Werfel |
Дітей немає вдомаДітей немає вдома. Та це лиш на хвилину, ось входять всередину пручаючися без зупину -- сідають всі за стіл. Дітей немає вдома. Дитячі змовкли в хаті звуки. Шпиталь, таблетки від розпуки, години страху, години муки: бо дифтерія й грип. Дітей немає вдома. Сини вже сім'янини ніжні, дочки усі давно заміжні. Йдуть довго і приходять пізно нечастії листи. Дітей немає вдома. Частину забрали буття, Ми -- вбогі, що ж, таке життя. годинник цока без пуття над пусткою стола. Кембрідж, 11 січня 2001 |
Meiner MutterWie oft sah ich die blassen H"ande n"ahen, ein St"uck f"ur mich -- wie leibevoll du sorgtest! Ich sah zum Himmel deine Augen flehen, ein Wunsch f"ur mich -- wie liebevoll du sorgtest! Und an mein Bett kamst du mit leisen Zehen, ein Schutz f"ur mich -- wie leibevoll du sorgtest! L"angst schon dein Grab die Winde "uberwehen, ein Gru"s f"ur mich -- wie leibevoll du sorgtest! Detlev von Liliencron |
МатеріЯк часто: бліді руки, те шиття, якийсь відріз мені -- так дбаєш ти. Твоя молитва тої чистоти лиш за моє життя -- так дбаєш ти. Дитяча. Ліжечко. Навшпиньки завжди підходила -- так дбаєш ти. Могила ниньки. Вітр несе в світи мені уклін твій -- так дбаєш ти. Кебрідж, 26 січня 2001 |
Die MutterDenk an das Aug', da, "uberwacht, noch eine Freude dir bereitet; denk an die Hand, die manche Nacht dein Schmerzenslager dir gebreitet. Des Herzens denk, das einzig wund und einzig selig deinetwegen; und dann knie nieder auf den Grund und fleh um deiner Mutter Segen. Annette von Droste-H"ulshoff |
МатиПодумай: очі, навіть позабуті, все ж виглядають тобі долю; чи руки, що в хвороби скруті біль утишали без покою. Розмисли: серця горе чи веселість у владі твоїх забаганок. Впасти у ноги совість велить і прощення її благати. Кебрідж, 26 січня 2001 |
GesellschaftsliedEs kann schon nicht alles so bleiben hier unter dem wechselnden Mond; es bl"uht eine Zeit und verwelket, was mit uns die Erde bewohnt. Wir sitzen so fr"ohlich beisammen, wir haben uns alle so lieb, wir heitern einander das Leben, Ach wenn es doch immer so blieb'! Doch weil es nicht immer kann bleiben, so haltet die Freude recht fest! Wer wei"s denn, wie bald uns zerstreuet das Schicksal nach Ost und nach West. Doch sind wir auch fern von einander, so bleiben die Herzen sich nah; und alle, ja alle wird's freuen, wenn einem was Gutes geschah! Und kommen wir wieder zusammen auf weschselnder Lebensbahn, so kn"upfen ans fr"ohliche Ende den fr"ohlichen Anfang wir an. August von Kotzebue |
Пісня товаристваНе все є постійним у світі під місяця змінним серпом; зростає, щоб потім одцвісти, шафран за Сент-Джонським мостом. А ми сидимо всі так дружно, і все якось любо кругом. Життя якби вічно так було -- все чізи та біскітс з вином! А раз світ мінливий мов мрії, триматися разом нам слід -- хто знає, коли нас розвіє міс доля на захід і схід. Можливо нас кине далеко, та відстань для серця -- лиш крок. Й нестимуть на крилах лелеки імейлів бадьорий пилок. Все ж наші житейські дороги ще стрінуться врочого дня. Хай скромний початок, та з нього почнеться велика рідня! Кембрідж, 21 лютого 2001 |
Im NebelSeltsam, im Nebel zu Wandern! Einsam ist jeder Busch end Stein, kein Baum sieht den andern, jeder ist allein. Voll von Freunden war mir die Welt, als noch mein Leben licht war; nun, da der Nebel f"allt, ist keiner mehr sichtbar. Wahrlich, keiner ist weise der nicht das Dunkel kennt, das unentrinnbar und leise von allen ihn trennt. Seltsam, im Nebel zu Wandern! Leben ist Einsamsein. Kein Mensch kennt den andern, jeder is allein. Hermann Hesse |
В туманіДивно в тумані блукати. Одиноко так брилам й кущам, дереву дерева і не видати, кожен є сам. Світ мені повен був друзів на світанку шляхів моїх; та спала мла на полі й лузі - не видно їх. Доля тим була прихильна, хто в присмерку не блукав, що тихенько й невідхильно увесь світ заклав. Дивно в тумані блукати, самота іде по стопам. Людині людину не знати, кожен є сам. Кембрідж, 19 березня 2001 |
Kreuz der stra"se...Kreuz der stra"se... wir sind am end. Abend sank schon... dies ist das end. Kurzes wallen wen macht es m"ud? Mir zu lang schon... der schmerz macht m"ud. H"ande lockten: Was nahmst du nicht? Seufer stockten: Vernahmst du nicht? Meine stra"se du ziehst sie nicht. Tr"anen fallen du siehst sie nicht. Stefan George |
ПерехрестяПерехрестя... Накінець. Опадає вечір... Це кінець. Рук дрижання. Змучилась ти? Чи далеко мені Біль нести? Старі речі, Візьмеш що? Вбите зітхання, Не чути ніщо. Перейшла дорогу та у ніч. Сльози, бо нарешті не бачиш ніц. Кембрідж, 20 березня 2001 |
Der LeiermannDr"uben hinterm Dorfe steht ein Leiermann und mit starken Fingern dreht er, was er kann. Barfu"s auf dem Eise schwankt er hin und her und sein kleiner Teller bleibt ihm immer leer. Keiner mag ihn h"oren, keiner sieht ihn an, und die Hunde knurren um den alten Mann. Und er l"a"st es gehen, alles, wie es will, dreht, und seine Leier steht ihm nimmer still. Wunderlicher Alter, soll ich mit dir gehn? Willst zu meinen Liedern deine Leier drehn? Wilhelm M"uller |
ЛірникЗа селом на краю стоїть лірник сам зашкарублі пальці б'ють по тим струнам. Переминає босі ноги; пада сніг, не подано і копія -- прости той гріх. Ніхто не слуха, ніби його і нема, лиш собаки гарчать на старигана. Що ж, хай тече як хоче вкруг життя ріка, хай лиш ліра його зроду не змовка. Дивний старче, чи можна з тобою піти? Чи понесеш мої пісні в далекі світи? Кебрідж, 4 квітня 2001 |
Die AlteZu meiner Ziet bestand noch Recht und Billigkeit. Da wurden auch aus Kindern Leute, da wurden auch aus Jungfern Br"aute, doch alles mit Bescheidenheit. Es ward kein Liebling zum Verr"ater, und unsre Jungfern freiten sp"ater, die reizten nicht der M"utter Neid. O gute Zeit! Zu meiner Zeit befli"s man sich der Heimlichkeit. Geno"s der J"ungling ein Vergn"ugen, so war er dankbar und verschwiegen, und itzt entdeckt er's ungescheut. Die Regung m"utterlicher Triebe f"ahrt oftmals schon ins Fl"ugelkleid, o schlimme Zeit! Zu meiner Zeit ward Pflicht und Ordnung nicht entweiht. Der Mann ward, wie es sich geb"uhret, von einer lieben Frau regieret, trotz seiner stolzen M"annlichkeit. Die Fromme herrschte nur gelinder, uns blieb der Hut und ihm die Kinder. Das war die Mode weit und breit. O gute Zeit! Zu meiner Zeit war noch in Ehen Einigkeit. Itzt darf der Mann uns fast bebieten, uns widersprechen und uns h"uten, wo man mit Freunden sich erfreut. Mit dieser Neuerung im Lande, mit diesem Fluch im Ehestande hat ein Koment uns l"angst bedr"aut. O schlimme Zeit! Friedrich von Hagedorn |
СтараБули в наш час порядок й дешевизна всюди. Всі діти вибирались в люди, а в наречені -- старі діви, усі мов янголи цнотливі. Лицяльники не залишали нас, а справно сватів засилали, і шлюб батьки благословляли. Прекрасний час! А в нашії часи скромніші були юнаки: достатньо потиска руки і вже він глипає щасливо. Тепер знайди такеє диво: тілесний жар, кохання лють, жага гріха -- вони ведуть до суконь, що мов паруси, поганії прийшли часи! В старий наш час обов'язок й порядок знали. чоловіки ще гідність мали і слухалися, як повинні, велінь своєї половини. А благочестя було в раз: надіну каптур, дам дітей йому гулять межи сімей. Прекрасний час! Була у нашії часи по сім'ях злагода постійно. Тепер ж наважуються вірні наказувать, чи суперечить, а то й випитувать, де вечір з приятельками провeла дружина. Що діється! Давно вже не новина: все це комети прорікли паси. Недобрії тепер часи! Кембрідж, 9 квітня 2001 |
WennJa. h"atter mir von Anbeginn so manches nicht gefehlt, und h"att' ich nur mit anderm Sinn den andern Weg erw"ahlt, und h"att' ich auf dem rechten Pfad die rechte Hilf' empfahn und so statt dessen, was ich tat, das Gegenteil getan, und h"att' ich vieles nicht gemu"st auf h"oheres Gehei"s und nur die H"aflt' vorher gewu"st von dem, was heut ich wei"s, und h"att' ich ernstlich nur gewollt, ja, woll' ich nur noch jetzt, und w"are mir das Gl"uck so hold wie manchem, der's nicht sch"atzt, und h"att' ich zehnmal soviel Geld und K"onnt', was ich nicht kann, und k"am' noch einmal auf die Welt - ja, dann! Ludwig Fulda |
Коли б...Коли б із початку самого мені не стільки бракувало, коли б прямішая дорога мені би до вподоби впала, коли б мені ще й помогли на тому, вірному, шляху і замість того, що зробив обравши зовсім протележне, не мусів я би на біду чинити, що мені належне, коли б я дечого не знав, про що болить душа моя, коли б тоді ще забажав, чого лиш зараз прагну я, коли б мені стелилось щастя, як тим, що їм воно байдуже і золота я мав би ящик, і міг би все, мов скеля дужий родившись ще раз в розпал літ - тоді б почув про мене світ! Кебрідж, 16 серпня 2001 |
RosettaO meine m"uden F"u"se, ihr m"u"st tanzen in bunten Schuhen, und m"ochtet lieber tief, tief im Boden ruhen. O meine hei"sen Wangen, ihr m"u"st gl"uhen im wilden Kosen und m"ochtet lieber bl"uhen -- zwei wei"se Rosen. O maine armen Augen, ihr m"u"sr blitzen im Strahl der Kerzen und schlieft im Dunkel lieber aus von euren Schmerzen. Georg B"uchner |
РозеттаО мої ніжки, танцювать повинні в яскравій тозі. Спочить потомленним хоча б годину на тій підлозі. Від диких ласк червоні щічки розгарячілись. Цвісти трояндово-невинно, слічним, вам так хотілось. Невміло очки щастя корчите при світлі свічки. Вам бідним утопить би горенько в темряву нічки. 10 вересня 2001 |
Willst du dein Herz mir schenkenWillst du dein Herz mir schenken, so fang es heimlich an, da"s under beider Denken niemand erraten kann. Die Liebe mu"s bei beiden allzeit verschwiegen sein. Drum schlie"s die gr"o"sten Freuden in deinem Herzen ein. Begehre keine Blicke von meiner Liebe nicht. Der Neid hat viele T"ucke auf unsern Bund gericht'. Du mu"st die Brust verschlie"sen, halt deine Neigung ein. Die Lust, die wir genie"sen, mu"s ein Geheinmis sein. Anon |
Як дариш серцеЯк дариш серце, й все в додачу, не розкидай помпезних слів, щоб жоден злодій не побачив кохання спільних мрій і снів. Про них мовчати слід завжди з любимим навіть віч-на-віч, ти в серце запопадливо закрий найбільшу радість, найціннішу річ. Не вимагай палкого погляду, ні серенад, ні од од нього, чужая заздрість легко родиться, вбиває легко, вмирає довго. Ти пристрасть, що у грудях б'є на людях стримуй, для годиться. Те щастя, що ви разом чуєте, хай буде найміцніша таємниця. 26 вересня 2001 |
Der Goldene BallWas auch an Liebe mir vom Vater ward, ich hab's ihm nicht vergolten, denn ich habe als Kind noch nicht gekannt den Wert der Gabe und ward als Mann dem Manne gleich und hart. Nun w"achst ein Sohn mir auf, so hei"s geliebt wie keiner, dran ein Vaterherz gehangen, und ich vergelte, was ich einst empfangen, an dem, der mir's nicht gab -- noch wietergibt. Denn wenn er Mann ist und wie M"anner denkt, wird er, wie ich, die eignen Wege gehen, sehns"uchtig werde ich, doch neidlos sehen, wenn er, was mir geb"uhrt, dem Enkel schenkt. Weitin im Saal der Zeiten sieht mein Blick dem Speil des Lebens zu, gefa"st und heiter, den goldnen Ball wirft jeder l"achelnd weiter, -- und keiner gab den goldnen Ball zur"uck! B"orries von M"unchhausen |
Золота куляЩо батьковим коханням мені видано, назад ніколи так й не повернув: бо я малим не знав ще вартості дання, дорослим, як рівня, тримався стриманно. Тепер й у мене син, який любимий так, як жодне батька серце досі не любило. Я віддаю в аванс усе, що було мило тому, хто не відда, лиш переда в літа. Мужчина він. Як личиться мужчині, по своєму, по власному шляху піде, і зникне, розчинившися в ніде, та передасть мою любов своїй дитині. Я заглядаю вдаль. У часу коридорах несталого життя вбачаю риси сталі: ту кулю золоту кидає кожен далі, і жоден не віддасть назад з повтором. Аеропорт Хітроу, 1 листопада 2001 |
EinsamkeitDie Einsamkeit ist wie ein Regen. Sie steigt vom Meer den Abenden entgegen; von Ebenen, die fern sind und entlegen, geht sie zum Himmel, der sie immer hat. Und erst vom Himmel f"allt sie auf die Stadt. Regnet hernieder in den Zwitterstunden, wenn sich nach Morgen wenden alle Gassen und wenn die Leiber, welche nichts gefunden, entt"auscht und traurig voneinander lassen; und wenn die Menschen, die einander hassen, in einem Bett zusammen schlafen m"ussen: dann geht die Ensamkeit mit den Fl"ussen... Rilke |
СамотністьСамотність -- мов той дощ старечий, що піднімається над морем понад вечір, з долин далеких, вітрові на плечі, здіймається у небеса, де їй не тісно. і лиш аж звідти падає на місто. Дощить посмерку, як дороги світанку ждуть аж до незмоги, як не зустрівши милосердя човга нещасная небога, як двоє, що ненавидять уперто в одному ліжку спать повинні: то пада вже не дощ, а ливень. Гамбург, 19 листопада 2001 |
O ihr Z"artlichen (Fragment)F"urchtet euch nicht zu leiden, die Schwere, gebt sie zur"uck an der Erde Gewicht; schwer sind die Berge, schwer sind die Meere. Selbst die als Kinder ihr pflanztet, die B"aume, wurden zu schwer langst; ihr tr"uget sie nicht. Aber die L"ufte... aber die R"aume... Rilke |
Фрагмент (із Рільке)Не бійтесь страждати: тягар хай прийме на себе земля; тяжкі є моря і поля, тяжкі і високії гори. Й дерева тяжкі вже для вас, що ви ще дітьми їх садили. Повітря ж несіть легкокриле, несіть зі собою простори. Гамбург, 24 листопада 2001 |
Hymnus auf die Graphentheorie"Ubern Pregel f"uhren sieben Br"ucken, bringen alle Herzen zum Entz"ucken. Lobgesang erklingt in allen Gassen, die Stadv"ater K"onigsbers erblassen. Jeden Abend str"om' die Leut' zum Flusse, enthusiastisch wimmeln sie voll Mu"se hin und her und quer und 'rum im Kreise, um zu l"osen ein Problem ganz weise. Und nun h"ort die Frage aller Fragen. Sag, was w"urdest Du uns dazu sagen! Gibt's 'nen Weg, der "uber jede Br"ucke einmal f"uhrt genau und dann zur"ucke? Refrain: Eulerscher Graph, Dir ist stets zu eigen, da"s sich die Knoten grad-geradig zeigen. Es hat dieser erste Satz im Buch der Graphen seinen Platz. Weg begann nach einem Weg zu suchen, fand kein Ende, fing bald an zu fluchen. Einer, der in diesem St"adtchen wohnte, brachte die Idee, die sich dann lohnte. Meister Euler fiel sogleich der Groschen: "Volk, zerrennt Euch doch nicht die Galoschen! Solch ein Br"uckengang ist niemals machbar, der Beweis hier zeige es Euch ganz klar." Refrain. Der Natur Gesetze sind gegeben, es umgeht sie keiner Macht Bestreben. Weder Br"ucken noch des Wassers Flie"sen k"onn' den Weg der Wissenschaft verdrie"sen. Mit dem Kriege folgt dem Flu"s Verderben, alle Pracht der Br"ucken schlug in Scherben. Eulers Ruf und Name wird auf Zeiten die Geschichte K"onigsbergs begleiten. Refrain. Dank Dir, Euler, bl"uhen hat mit Wonnen Graphenwissenschaft den Start genommen. Vielf"altigst nutzt man die mit Fanatik, sie bereichert unsre Mathematik. Freunde, la"st uns heut' vom Weine leben, Gl"aser f"ullen, klingen und erheben. Graphentheorie, oh, sch"atzt sie alle, dreimal hoch leb' sie, in jedem Falle! Anja Pruchnewski |
Гімн теорії графівЧерез Прегель сім мостів стояло, як на той час це було немало. Поглядали гордо міста радці на плоди своїх дебат і праці. Кожен вечір юрби йшли до річки, по мостах бродити завжди слічно, та не мали спокою од того, бо шукали правильну дорогу: всі мости ті по разу одному перейти й вернутися додому. Та задачка ця не піддається: то той двічі, то якийсь минеться. Ейлера граф має сутність гарну, що всі точки мають ступінь парну. Це -- найперший результат, в книгу графів цінний вклад. Та згадали, що між ними чемно проживає славний муж учений, він рахує й міряє все радо, дасть він точно цій проблемі раду. Але Ейлер крутить головою: ``Не пройти все ходкою одною, як ви це собі запланували, хоч би ви роками там блукали.'' Приспів: Ейлера граф... Теорему цю вже не змінити, це -- законів непохитний злиток. Ні потопи, ні великі м\'ости не зупинять науковий поступ. Як війна зла через Прегель гнала, то мости з землею порівняла. Ім'я ж Ейлера понад рікою не поховане віків юрбою. Приспів: Ейлера граф... Нову галузь, Ейлер, розпочав ти, що їй суджено цвісти й зростати. Користують із науки графів математики усіх парафій. То ж, колеги, підіймаймо чаші, вип'єм дружно за здобутки наші: графтеоріє, рясній тривало, любимо тебе й п'ємо во славу! Кембрідж, 29 жовтня 2001 |
Abend in SkaneDer Park is hoch. Und wie aus einem Haus tret ich aus seiner D"ammerung heraus in Ebene und Abend. In den Wind, denselben Wind, den auch die Wolken f"uhlen, die hellen Fl"usse und die Fl"ugelm"uhlen, die langsam mahlend sthen am Himmelsrand. Jetzt bin auch ich ein Ding in seiner Hand, das kleiste unter diesen Himmel. --Schau: Ist das ein Himmel?: Selig lichtes Blau, in das sich immer reinenre Wolken dr"angen, und drunter alle Weiss in "Uberg"angen, und dr"uber jenes d"unne grosse Grau, warmwallend wie auf roter Untermalung, und "uber allem diese stille Strahlung, sinkender Sonne. Wunderlicher Bau, in sich bewegt und von sich selbst gehalten, Gestalten bildend, Riesenfl"ugel, Falten und Hochgebirge vor den ersten Sternen und pl"otzlich, da: Ein Tor in solche Fernen, wie sie veilleicht nur V"ogel kennen... Rilke |
Вечір в СканеВисокі парку крони. Мов з хатини, з тих сутінок виходжу я в долину. І в вечір. І у вітр. В той вітр, що пестить стиха хмарки, чи свій слід лишає по ріці, чи вітряки штовхає. що мелючи своє зійшлись на небокраї. А я -- частиночка тих вітрових блукань, Піщинка в морі неба. Але ти поглянь: Чи це небо? Світло-синє, незаймані хмарки зливаються в єдине, а попід них та білизна невпинна, а понад тим та велич попеляста, що жар ховає, мов пригасла ватра, й прозірчате проміння, мов бриніння, од сонця, що сідає. Чи так буває? Будова дивоглядна, розпливчата та ладна, утворює фігури, провалля, вежі, мури, аж королівство ціле, саме пливе собі, на неозорих крилах до першої зорі, коли раптово одчиняються такії далі, що їх хіба лишень птахи пізнали... Кембрідж, 11 серпня 2002р. |
Viel kann mi"slingen, was wir s"atenViel kann mi"slingen, was wir s"aten auf ird'schem Rund, was stets gelingt, das ist ein Beten aus Hezensgrund. Denn m"ocht' auch Gott nicht so es lenken, wie dir's gefiel: Er wird daf"ur dir andres schenken und Sch"onres viel. Friedrich de la Motte-Fouque |
Б'ються плани, вмирають надії,Б'ються плани, вмирають надії, рожденні в суєті годин, лише молитва завжди чудодія, тая, що з серця глибин. Хай ніколи на збудеться все що просилось й хотілось. Щось інше Бог у дар несе, в стократ більшу милість. 29 грудня 2002р. |
Beutst du dem Geiste seine Nahrung,Beutst du dem Geiste seine Nahrung, so la"s nicht darben dein Gem"ut, des Lebens h"ochste Offenbarung doch immer aus dem Herzen bl"uht. Ein Gru"s aus frischer Knabenkehle, ja mehr noch, eines Kindes Lall'n kann leuchtender in deine Seele wie Weisheit aller Weisen fall'n. Erst unter Ku"s und Spiel und Scherzen erkennst du ganz, was Leben hei"st; o lerne denken mit dem Herzen, und lerne f"uhlen mit dem Geist. Theodor Fontane |
Коли ти дбаєш про духа буття,Коли ти дбаєш про духа буття, то й вдача зла не має, найвища правда про життя у серці розцвітає. Привітне слово в молодих устах чи немовляти белькотіння, як мудрість, що живе в віках, несе душі прозріння. В любові, грі, у попелі страждань ту путь, яка життям зоветься, пізнай. І духом все сприймай, а думай жаром серця. 30 грудня 2002р. |